Автобус з Бургаса в Стамбул турецької компанії "Нілюфер" був дуже комфортним. Турки спочатку мені здалися якимись комічними, то водії бігаючі туди сюди на митниці, то в митній вбиральні двоє турків мили ноги на ніч в умивальнику.
Але коли водій запропонував напої вимовляючи "чай-кава" - "чай-кава", я зрозумів що турецька мова дуже навіть може бути схожа на українську.
По дорозі з Болгарії в Стамбул у мене всю дорогу чесався ніс ніби віщуючи щось вражаюче, і потім я зрозумів що це не випадково. Стамбул здивував своєю атмосферою та унікальністю. Ні в якому іншому місті такої атмосфери немає.
У Стамбулі виявляється декілька багатокілометрових центрів міста. Рідко знайдеш місто в якому туристу потрібні не 7 днів і навіть не 2 тижні, а хоча б місяць щоб подивитися його пам'ятки.
За кількістю населення Стамбул більший за Москву, Нью-Йорк, Лондон чи Париж.
Близько 30% населення всієї країни проживає в Стамбулі, i в самому місті крім турків проживає більше 70 етнічних груп.
За час тижневого перебування в Стамбулі мені вдалося відвідати вражаючий Собор Святої Софії, район мечеті Султан-Ахмед, Гранд-Базар, прогулятися вулицями районів '' Таксим '', де уздовж довгої торговій вулиці "Істіклал" відвідав церкву святого Антонія, прогулятися по району "Лалелі", де майже на кожному кроці можна почути російську мову, обходити район '' Ортакьой '', '' Еміньону '', і престижний район Стамбула - '' Бебек '', де крім елітних апартаментів і яхт розміщених уздовж Босфору видніються катера , човни, ботелi, і ресторани на воді. Також в районі ''Шишлi'' знайшов по карті старий католицький некрополіс.
На "Гранд-Базарі" зазивали - відмінні рекламісти, можуть вас переконати придбати вподобану вам шкіряну куртку, і не тільки, на гранд-базарі є все і хоч щось, хоча б з сувенірів там необхідно туристу придбати. Я придбав кілька античних прикрас в подарунок; різновид фруктів і горіхів, гранатовий чай, і солодощі на зразок пахлави.
Уздовж Босфору розташовані готелі і ресторани. Дуже вражаючим виявилося літнє кафе готелю "Чіраан-сарай" - стародавня будівля уздовж Босфору з чудовою архітектурою, при якому побудований п'ятизірковий готель з басейнами і пляжем.
Припливши на пороході в Азійську частину міста - порт '' Каракьой '', я за рекомендацією відвідав автентичний турецький ресторан "Чіа", і назад вже повертався на маршрутному таксі, яке пролетіло через один з найбільших у світі мостів "Босфорський", обганяючи всіх на своєму шляху. Стамбульські водії мені здалися досить ризикованими і люблячими швидкість. (Так ось чому за час мого перебування в Стамбулі я кілька разів бачив по місцевому телебаченню кінні скачки. Один з улюблених видів спорту місцевих жителів.) Особливо захоплюючою така швидкісна "їзда в обгін" здалася на цьому мосту майже 200 метрів висоти над водою. А ось чому сам міст здається не має звичної високої огорожі, для мене так і виявилося нерозгаданою загадкою.
Біля стадіону ''Фенербахче'' я зайшов в одне кафе випити кави по турецьки за яку узбек Бурат не взяв з мене грошей порахувавши мене українця земляком чи що, ну гостем точно. Бурат як і його багато співвітчизників заробляє і збирає гроші щоб потім влаштувати життя у себе на батьківщині.
Від нього я дізнався що дуже багато узбеків, азербайжанцев, туркменів, грузинів живуть і працюють в Стамбулі.
В одному з центральних районів міста - '' Бейоглу '', познайомився з двома російськомовними жінками батьки яких виявилися емігрантами з дореволюційної Росії. Вони мені розповіли цікаві історичні факти. Виявляється за часів більшовицької революції на вулицях Стамбула можна було зустріти зубожілих дворян які виживали у ті часи продаючи квіти в районі "Чічек-пасаж", але були й досить багаті сім'ї деякі з яких потім емігрували до Парижу.
Увечері центральна вулиця "Істіклал" з безліччю прилеглих невеликих вулиць стає місцем веселощів і святкувань , де в клубах, в тематичних ресторанах часто грає жива музика, і багато вуличних виконавців оточених любителями турецького, іранського і курдського фолькльору.
Я взагалі досить чутливий до жіночої краси. Так, є звичайно і туркені дуже красиві, але якщо врахувати що в космополітичниму Стамбулі проживає більше 50 різних етносів, ось боснійки та іранки мені здалися дуже красивими дівчатами.
Одна блакитноока блондинка яка продавала солодощі в районі "Бейоглу", здивувала мене тим що вона не слов'янка. Виявляється вона з Трабзона, а в Трабзоні живе багато світловолосих і блакитнооких людей.
Для любителів сексуальних пригод Стамбул може стати досить сумним і руйнівним досвідом. Тут такі розваги можуть баслословно дорого обійтися, після того як нічні зазивали вас заведуть у приватний клуб, і пiд виглядом щедрих благодійникiв пригостять напоями та запропонують нав'язливих і волелюбних жінок, а потім пред'являть космічний рахунок за який вам обов'язково доведеться заплатити. Це плачевний досвід описаний в інтернеті багатьма туристами які потрапляли у такі пастки.
Проїзд в метро мені здався досить не дешевим 4 ліри, міський автобус 3 ліри, трохи дешевше. Але як я дізнався пізніше - треба було придбати проїзний квиток. Те ж саме і з музеями міста. Звичайна плата за вхід в музей 10-20 турецьких лір, але якщо ви кілька днів у Стамбулі, і при приїзді придбаєте спеціальну карту за 85 лір, то вона дасть вам право відвідувати всі музеї міста.
Моє перебування в Стамбулі збіглося з мусульманським постом Рамаданом. Особливо мужніми мені здалися власники маленьких закусочних і продуктових магазинів які в Рамадан навіть чай не мають права випити напротязі дня.
Під час Рамадану стамбульська влада щовечора на центральних площах організовує безкоштовні обіди для всіх мусульман.
Туреччина мирська а не релігійна країна, але тут більшість населення сповідує Іслам, і зізнаюся чесно що релігійність мусульман мене вразила.
Релігійне подвижництво і дисциплінарний легалізм який у християнському світі можуть практикувати традиційні євангельські громади, тут ще з більшою ревністю і інтенсивністю присутній але на рівні громадської ісламської моралі.
Схід і захід сонця супроводжується молитвами при заповнених мечетях , молитви наче по перекличці у всіх мечетях міста завжди чутні по гучномовцю. І так 5 разів на день протягом кожного дня. Я експериментально зайшов у мечеть в 22-30 вечора вона була заповнена людьми. У більшості літніми бідняками, можливо з провінції, але все ж, це був будній день.
Не знаю як для кого, але згідно моєї слов'янської конституції організму тутешня їжа як майстерність місцевого кулінарного мистецтва-це якраз те що мені потрібно.
Стамбульці люблять і вміють смачно поїсти. У Рамадан ввечері видно як побожности гості міста переступають до трапези в міських ресторанах. Сім'ї традиційно трапезують разом за великими багатими столами.
Ну а для всіх інших звичайно хто не дотримується Рамадану немає ніяких заборон.
Я помітив що навіть простолюддя в дешевих закусочних Стамбула може собі дозволити дуже недорогі але екзотичні і смачні страви.
Де наприклад вам можуть запропонувати варену голову барана, з якого продавець витягши м'ясо дрібно його порізавши і з цибулею, петрушкою і спеціями миттєво вам подає до столу?
Або м'ясо ягняти з овочами та спеціями?
Є і зовсім недороге блюдо - "рис з куркою і айраном" (національним турецьким напоєм на зразок кефіру), блюдо яке коштує менше ніж кава в звичайному кафе.
В супермаркетах можна придбати декілька видів овечого сиру.
По достатку і кількості всіляких солодощів з турками навряд чи хто небудь може зрівнятися. Ці солодощі спочатку звичайно потрібно побачити і обов'язково спробувати, щоб передати їх неймовірний смак. Також можна спробувати гнучке морозиво у фокусника-продавця.
Спілкуючись з німецьким турком проживаючим в хостелі я дізнався що турки як у Німеччині так і по всьому світу відомі як самий працьовитий народ, так як ще з часів Османської імперії їх привчили що - праця це благо. Турецька Армія на його думку найсильніша у світі. Турецькі вояки виграють у всіх міжнародні військові змаганнях, і що при будь-якому зручному випадку якщо виникне небезпека то більше мільйона відважних турецьких солдат "камікадзе" з радістю підуть на смерть, також він впевнений що Туреччина стане однією з найбагатших країн світу, слухаючи його горді аргументи мені здалося що у нього трохи нереалістичні думки щодо войовничих курдів які доречі домагаються своєї незалежності, адже три мільйони курдів проживає лише в самому Стамбулі, не кажучи вже про те що близько 15 мільйонів їх живе в самій Туреччині. Та й сусіди у Туреччині досить агресивні.
Турецька молодь, сучасна, освічена і про-європейська, не бажає жити та й уже давно як не живе в псевдо-теократичнiй авторитарній державі. Молодь виступає за євро-інтеграцію, і спілкуючись з молоддю я зрозумів що віра в Бога, на противагу фарисейській показній релігійності сприймається як те що повинно бути в серці а не тільки назовні людини.
Туреччина це країна яка швидко розвивається.
Не мало західно європейських турків повертаються на батьківщину, зокрема в Стамбул. Та й західно-європейські інновації і досвід бізнесу тут можна впроваджувати при менших податках.
"Стамбул це самий розвиваючий туристичний центр світового масштабу, місто в який завжди масово будуть приїжджати туристи '', говорить власниця хостелу, туркеня з бельгійським паспортом -Гізель.
В одному з античних книжкових магазинів району ''Таксим'', я познайомився з власником - Османом, який виявився троцькістом 11 років просидівшим у в'язниці, Осман і досі залишився людиною яка щиро вірить у коммуністичні ідеали, і активно бере участь в політичному житті країни. Маючи свою друкарню він перекладав роботи Маркса на Турецьку мову, виявився досить схожим на Карла Маркса.
В іншому античному книжковому магазині крім кількох англомовних книг, я придбав два томи "британських документів про вірменський геноцид".
У неділю в Бейоглу шукав по карті Вірменську Католицьку Церкву, але потрапив на служіння до Грецької Православної Церкви, де вперше почув служіння мовою оригіналу Євангелія.
Для мене в церкві особливо зворушливо було побачити християнські родини з арабських країн, адже саме там зараз екстремістські рухи захоплюють владу, і сповідувати християнство найважче.
Мені цікаво було подивитися як живуть люди і в бідних районах Стамбула, в тих самих де не дуже безпечно прогулюватися туристам.
Цей район виявився якраз на протилежному боці моста "Тарлабаші".
Мені здалося що люди які проживають там, не корінні Стамбульці, так як вид і фасадів і квартир був занадто убогий. Багатодітні веселі вулиці, жінки в хіджабах і іноді в паранджах.
У Стамбулі дуже багато біженців. Можна бачити дітей сплячих посеред центральних вулиць. Взагалі проблема біженців із Сирії стає серйозною проблемою в Туреччині. Мені чомусь пригадалася діяльність католицької освітньої та благодійної місії, описаної турецьким письменником Решадом Нурі Гюнтекіном в романі "Чаликушу". Ось так хочеться щоб натовпи цих вуличних дітей хтось то прихистив і виховав.
З автостанції '' Аксарай '', звідки я вирішив продовжити свою подорож, автобуси їдуть по балканському, середньоазіатському, та кавказькому напрямках. Дуже багато бізнес-туристів, дрібних комерсантів, з величезними сумками. Там же знаходяться і російськомовні служби "карго-сервісу", які можуть відправити ваш куплений товар по будь-якому напряму. Тільки от для мене залишилося питанням ,
- Чим і де зараз можна успішно торгувати? Адже недорогий турецький товар зараз у великій кількості є практично скрізь.
Стамбул один з моїх найбільш вражаючих міст який я коли небудь відвідав.
Уже сидячи в автобусі вирушаючи в подальшу подорож я побачив з вікна одного літнього трудягу, для художника можливо таке обличчя було б виразом якоїсь мужності і тягот життя, і мені здалося що саме на цьому роботязі і тримається вся Туреччина, ця країна, що розвивається, цей своєрідний "Європейський Китай", який з оптимізмом дивиться в процвітаюче майбутнє.
Але коли водій запропонував напої вимовляючи "чай-кава" - "чай-кава", я зрозумів що турецька мова дуже навіть може бути схожа на українську.
По дорозі з Болгарії в Стамбул у мене всю дорогу чесався ніс ніби віщуючи щось вражаюче, і потім я зрозумів що це не випадково. Стамбул здивував своєю атмосферою та унікальністю. Ні в якому іншому місті такої атмосфери немає.
У Стамбулі виявляється декілька багатокілометрових центрів міста. Рідко знайдеш місто в якому туристу потрібні не 7 днів і навіть не 2 тижні, а хоча б місяць щоб подивитися його пам'ятки.
За кількістю населення Стамбул більший за Москву, Нью-Йорк, Лондон чи Париж.
Близько 30% населення всієї країни проживає в Стамбулі, i в самому місті крім турків проживає більше 70 етнічних груп.
За час тижневого перебування в Стамбулі мені вдалося відвідати вражаючий Собор Святої Софії, район мечеті Султан-Ахмед, Гранд-Базар, прогулятися вулицями районів '' Таксим '', де уздовж довгої торговій вулиці "Істіклал" відвідав церкву святого Антонія, прогулятися по району "Лалелі", де майже на кожному кроці можна почути російську мову, обходити район '' Ортакьой '', '' Еміньону '', і престижний район Стамбула - '' Бебек '', де крім елітних апартаментів і яхт розміщених уздовж Босфору видніються катера , човни, ботелi, і ресторани на воді. Також в районі ''Шишлi'' знайшов по карті старий католицький некрополіс.
На "Гранд-Базарі" зазивали - відмінні рекламісти, можуть вас переконати придбати вподобану вам шкіряну куртку, і не тільки, на гранд-базарі є все і хоч щось, хоча б з сувенірів там необхідно туристу придбати. Я придбав кілька античних прикрас в подарунок; різновид фруктів і горіхів, гранатовий чай, і солодощі на зразок пахлави.
Уздовж Босфору розташовані готелі і ресторани. Дуже вражаючим виявилося літнє кафе готелю "Чіраан-сарай" - стародавня будівля уздовж Босфору з чудовою архітектурою, при якому побудований п'ятизірковий готель з басейнами і пляжем.
Припливши на пороході в Азійську частину міста - порт '' Каракьой '', я за рекомендацією відвідав автентичний турецький ресторан "Чіа", і назад вже повертався на маршрутному таксі, яке пролетіло через один з найбільших у світі мостів "Босфорський", обганяючи всіх на своєму шляху. Стамбульські водії мені здалися досить ризикованими і люблячими швидкість. (Так ось чому за час мого перебування в Стамбулі я кілька разів бачив по місцевому телебаченню кінні скачки. Один з улюблених видів спорту місцевих жителів.) Особливо захоплюючою така швидкісна "їзда в обгін" здалася на цьому мосту майже 200 метрів висоти над водою. А ось чому сам міст здається не має звичної високої огорожі, для мене так і виявилося нерозгаданою загадкою.
Біля стадіону ''Фенербахче'' я зайшов в одне кафе випити кави по турецьки за яку узбек Бурат не взяв з мене грошей порахувавши мене українця земляком чи що, ну гостем точно. Бурат як і його багато співвітчизників заробляє і збирає гроші щоб потім влаштувати життя у себе на батьківщині.
Від нього я дізнався що дуже багато узбеків, азербайжанцев, туркменів, грузинів живуть і працюють в Стамбулі.
В одному з центральних районів міста - '' Бейоглу '', познайомився з двома російськомовними жінками батьки яких виявилися емігрантами з дореволюційної Росії. Вони мені розповіли цікаві історичні факти. Виявляється за часів більшовицької революції на вулицях Стамбула можна було зустріти зубожілих дворян які виживали у ті часи продаючи квіти в районі "Чічек-пасаж", але були й досить багаті сім'ї деякі з яких потім емігрували до Парижу.
Увечері центральна вулиця "Істіклал" з безліччю прилеглих невеликих вулиць стає місцем веселощів і святкувань , де в клубах, в тематичних ресторанах часто грає жива музика, і багато вуличних виконавців оточених любителями турецького, іранського і курдського фолькльору.
Я взагалі досить чутливий до жіночої краси. Так, є звичайно і туркені дуже красиві, але якщо врахувати що в космополітичниму Стамбулі проживає більше 50 різних етносів, ось боснійки та іранки мені здалися дуже красивими дівчатами.
Одна блакитноока блондинка яка продавала солодощі в районі "Бейоглу", здивувала мене тим що вона не слов'янка. Виявляється вона з Трабзона, а в Трабзоні живе багато світловолосих і блакитнооких людей.
Для любителів сексуальних пригод Стамбул може стати досить сумним і руйнівним досвідом. Тут такі розваги можуть баслословно дорого обійтися, після того як нічні зазивали вас заведуть у приватний клуб, і пiд виглядом щедрих благодійникiв пригостять напоями та запропонують нав'язливих і волелюбних жінок, а потім пред'являть космічний рахунок за який вам обов'язково доведеться заплатити. Це плачевний досвід описаний в інтернеті багатьма туристами які потрапляли у такі пастки.
Проїзд в метро мені здався досить не дешевим 4 ліри, міський автобус 3 ліри, трохи дешевше. Але як я дізнався пізніше - треба було придбати проїзний квиток. Те ж саме і з музеями міста. Звичайна плата за вхід в музей 10-20 турецьких лір, але якщо ви кілька днів у Стамбулі, і при приїзді придбаєте спеціальну карту за 85 лір, то вона дасть вам право відвідувати всі музеї міста.
Моє перебування в Стамбулі збіглося з мусульманським постом Рамаданом. Особливо мужніми мені здалися власники маленьких закусочних і продуктових магазинів які в Рамадан навіть чай не мають права випити напротязі дня.
Під час Рамадану стамбульська влада щовечора на центральних площах організовує безкоштовні обіди для всіх мусульман.
Туреччина мирська а не релігійна країна, але тут більшість населення сповідує Іслам, і зізнаюся чесно що релігійність мусульман мене вразила.
Релігійне подвижництво і дисциплінарний легалізм який у християнському світі можуть практикувати традиційні євангельські громади, тут ще з більшою ревністю і інтенсивністю присутній але на рівні громадської ісламської моралі.
Схід і захід сонця супроводжується молитвами при заповнених мечетях , молитви наче по перекличці у всіх мечетях міста завжди чутні по гучномовцю. І так 5 разів на день протягом кожного дня. Я експериментально зайшов у мечеть в 22-30 вечора вона була заповнена людьми. У більшості літніми бідняками, можливо з провінції, але все ж, це був будній день.
Не знаю як для кого, але згідно моєї слов'янської конституції організму тутешня їжа як майстерність місцевого кулінарного мистецтва-це якраз те що мені потрібно.
Стамбульці люблять і вміють смачно поїсти. У Рамадан ввечері видно як побожности гості міста переступають до трапези в міських ресторанах. Сім'ї традиційно трапезують разом за великими багатими столами.
Ну а для всіх інших звичайно хто не дотримується Рамадану немає ніяких заборон.
Я помітив що навіть простолюддя в дешевих закусочних Стамбула може собі дозволити дуже недорогі але екзотичні і смачні страви.
Де наприклад вам можуть запропонувати варену голову барана, з якого продавець витягши м'ясо дрібно його порізавши і з цибулею, петрушкою і спеціями миттєво вам подає до столу?
Або м'ясо ягняти з овочами та спеціями?
Є і зовсім недороге блюдо - "рис з куркою і айраном" (національним турецьким напоєм на зразок кефіру), блюдо яке коштує менше ніж кава в звичайному кафе.
В супермаркетах можна придбати декілька видів овечого сиру.
По достатку і кількості всіляких солодощів з турками навряд чи хто небудь може зрівнятися. Ці солодощі спочатку звичайно потрібно побачити і обов'язково спробувати, щоб передати їх неймовірний смак. Також можна спробувати гнучке морозиво у фокусника-продавця.
Спілкуючись з німецьким турком проживаючим в хостелі я дізнався що турки як у Німеччині так і по всьому світу відомі як самий працьовитий народ, так як ще з часів Османської імперії їх привчили що - праця це благо. Турецька Армія на його думку найсильніша у світі. Турецькі вояки виграють у всіх міжнародні військові змаганнях, і що при будь-якому зручному випадку якщо виникне небезпека то більше мільйона відважних турецьких солдат "камікадзе" з радістю підуть на смерть, також він впевнений що Туреччина стане однією з найбагатших країн світу, слухаючи його горді аргументи мені здалося що у нього трохи нереалістичні думки щодо войовничих курдів які доречі домагаються своєї незалежності, адже три мільйони курдів проживає лише в самому Стамбулі, не кажучи вже про те що близько 15 мільйонів їх живе в самій Туреччині. Та й сусіди у Туреччині досить агресивні.
Турецька молодь, сучасна, освічена і про-європейська, не бажає жити та й уже давно як не живе в псевдо-теократичнiй авторитарній державі. Молодь виступає за євро-інтеграцію, і спілкуючись з молоддю я зрозумів що віра в Бога, на противагу фарисейській показній релігійності сприймається як те що повинно бути в серці а не тільки назовні людини.
Туреччина це країна яка швидко розвивається.
Не мало західно європейських турків повертаються на батьківщину, зокрема в Стамбул. Та й західно-європейські інновації і досвід бізнесу тут можна впроваджувати при менших податках.
"Стамбул це самий розвиваючий туристичний центр світового масштабу, місто в який завжди масово будуть приїжджати туристи '', говорить власниця хостелу, туркеня з бельгійським паспортом -Гізель.
В одному з античних книжкових магазинів району ''Таксим'', я познайомився з власником - Османом, який виявився троцькістом 11 років просидівшим у в'язниці, Осман і досі залишився людиною яка щиро вірить у коммуністичні ідеали, і активно бере участь в політичному житті країни. Маючи свою друкарню він перекладав роботи Маркса на Турецьку мову, виявився досить схожим на Карла Маркса.
В іншому античному книжковому магазині крім кількох англомовних книг, я придбав два томи "британських документів про вірменський геноцид".
У неділю в Бейоглу шукав по карті Вірменську Католицьку Церкву, але потрапив на служіння до Грецької Православної Церкви, де вперше почув служіння мовою оригіналу Євангелія.
Для мене в церкві особливо зворушливо було побачити християнські родини з арабських країн, адже саме там зараз екстремістські рухи захоплюють владу, і сповідувати християнство найважче.
Мені цікаво було подивитися як живуть люди і в бідних районах Стамбула, в тих самих де не дуже безпечно прогулюватися туристам.
Цей район виявився якраз на протилежному боці моста "Тарлабаші".
Мені здалося що люди які проживають там, не корінні Стамбульці, так як вид і фасадів і квартир був занадто убогий. Багатодітні веселі вулиці, жінки в хіджабах і іноді в паранджах.
У Стамбулі дуже багато біженців. Можна бачити дітей сплячих посеред центральних вулиць. Взагалі проблема біженців із Сирії стає серйозною проблемою в Туреччині. Мені чомусь пригадалася діяльність католицької освітньої та благодійної місії, описаної турецьким письменником Решадом Нурі Гюнтекіном в романі "Чаликушу". Ось так хочеться щоб натовпи цих вуличних дітей хтось то прихистив і виховав.
З автостанції '' Аксарай '', звідки я вирішив продовжити свою подорож, автобуси їдуть по балканському, середньоазіатському, та кавказькому напрямках. Дуже багато бізнес-туристів, дрібних комерсантів, з величезними сумками. Там же знаходяться і російськомовні служби "карго-сервісу", які можуть відправити ваш куплений товар по будь-якому напряму. Тільки от для мене залишилося питанням ,
- Чим і де зараз можна успішно торгувати? Адже недорогий турецький товар зараз у великій кількості є практично скрізь.
Стамбул один з моїх найбільш вражаючих міст який я коли небудь відвідав.
Уже сидячи в автобусі вирушаючи в подальшу подорож я побачив з вікна одного літнього трудягу, для художника можливо таке обличчя було б виразом якоїсь мужності і тягот життя, і мені здалося що саме на цьому роботязі і тримається вся Туреччина, ця країна, що розвивається, цей своєрідний "Європейський Китай", який з оптимізмом дивиться в процвітаюче майбутнє.
No comments:
Post a Comment